Тут оселяються за покликом душі |
|
Увійшовши на територію Свято-Троїцького Корецького ставропігійного жіночого монастиря, неможливо не висловити захоплення – цвіте і пахне обитель чи то дівчата й жінки, які в ній трудяться? Острівок благодаті Божої, особливий аромат якому дарують улюблені квіти Матінки Божої – білосніжні лілеї.
Цей монастир є однією з найдревніших твердинь Православ’я, який встояв навіть у найбільш атеїстичні часи молитвами та заступництвом Цариці Небесної. У 1980 році обитель відсвяткувала 100-річчя встановлення і була нагороджена Святішим Патріархом Піменом орденом святого рівноапостольного князя Володимира.
Головною її святинею є чудотворна ікона «Споручниця грішних» Корецька. Вона була родовою іконою корецьких князів і довгий час зберігалась у їхній домашній молитовні.
Свою назву – «Споручниця грішних» – святий образ отримав від напису на окладі: «Я споручниця грішних до свого Сина». Жителі Корця розповідають, що у часи фашистської окупації святотатці грабували монастир, і як тільки вони не намагались викрасти чудотворну ікону Богородиці – здерти вдалося лише ризу, святиня не зрушила з місця. Грабіжники перелякалися та залишили обитель у спокої, а рани на ній зажили дуже швидко.
Є тут також образ «Собор Києво-Печерських угодників», який дивним чином сам поновлюється.
– Коли у 1981 році він до нас потрапив, неможливо було навіть прочитати імен святих, – розповідає насельниця монастиря матінка Саватія. – З того часу ікона почала світлішати.
Заходимо до храму – таки так! – образ сяє… Виблискує й древня плащаниця Спасителя, яку сестри вишили золотом більше ста років тому. У 1628 році обитель відвідав преподобний Іов Почаївський, а сьогодні тут зберігається частинка його святих мощей та часточки мощей Києво-Печерських преподобних. Також у монастирі є копія ікони «Утамуй мої печалі», перед якою вінчався святий рівноапостольний князь Володимир з княжною Анною.
Населяють обитель дівчата з усіх куточків України. І, за словами матінки Саватії, вони прийшли сюди не тікаючи від життєвих невдач і негараздів, – вони тут за покликанням, тому що до невпинного служіння Богові їх кличе душа.
– Приходять до обителі й дівчата, які зазнали розчарувань у житті, але ненадовго – вони трішки у нас поживуть і повертаються додому, – додає черниця.
На території монастиря знаходиться регентське училище, де дівчат навчають на керівниць церковного хору.
– Ось де майбутні священики обирають собі дружин, – посміхаються прихожани.
Рухаємось алеями повз квітучі сади і милуємось унікальною окрасою обителі – пасікою, великий вулик якої нагадує форму Троїцького собору монастиря.
Неабияк здивувалась, коли побачила на території монастиря могилу мирянки – Анни Андро (Оленіна). Ця жінка опікувалась сирітським притулком для дівчаток, який колись знаходився в обителі. Та ще більше здивувало те, що Анна – перша наречена відомого поета Олександра Пушкіна. «Я вас любил», «Ее глаза», «Что в имени тебе моем», «Не пой, красавица, при мне» – ці вірші 29-річний поет присвятив їй. Але, на жаль, заможна родина панянки не прийняла тоді ще нікому не відомого лірика. Заміж вона вийшла лише після смерті Пушкіна за Федора Андро, який відомий тим, що 14 років займав представницьку посаду «Президент Варшави». А після його смерті вела набожне життя.
Хоча монастир і жіночий, роботу доводиться виконувати чоловічу. Сестри самі ремонтують храми, рубають дрова, доглядають за пасікою. Є в обителі місце, де молитва не закінчується ніколи. «Неусыпаемая Псалтырь» – це особливий вид молитви, коли черниці безперервно моляться, змінюючи одна одну – за обитель, країну, живих і мертвих, за весь світ.
Світлана МЕЛЬНИЧУК